Дещо про птахів

Чутками повниться світ! І от чергова така чутка і щасливий випадок зірвав мене з місця у напрямку Яготина.

А почалося все з публікації на сайті Віктора Мороза про жовтих чапель. Щоправда, прочитавши статтю і дуже зацікавившись наявністю цих птахів неподалік від Києва, я розумів, що, навряд чи знайду час на поїздку. Далі була розмова з Віктором по телефону, про що, чесно кажучи не пам'ятаю, але в ній я точна казав, що хотів би з'їздити, проте не знаю, ч знайду час і можливість. І от, за кілька днів мені передзвонює Віктор і каже, що ще один птахогляд хоче з'їздити туди ж. Від такого випадку я вже відмовитися не зміг.

І от. Неділя, 31 серпня, о 7 з хвостиком я стою біля м. Вирлиця і чекаю на мого компаньйона - Золотова Олексія. А буквально за кілька хвилин ми вже їдемо у вибраному напрямку. По дорозі до місця призначення я звернув з головної траси трохи раніше ніж треба було - сильно вже поспішав побачити небачене диво! Поблукали ми полями-городами, але все-таки виїхали на справжню дорогу і рушили далі. За кілька хвилин ми вже були на місці. Дорога, по якій під'їжджали до кінцевої зупинки, лежала між двома озерами - великим і двома маленькими. Ми стали посеред двох маленьких, приготували усю нашу техніку і рушили.

Тільки-но відішли від машини, як Олексій звернув мою увагу на очерет, що ріс понад стежкою - там була вусата синиця. Дві. Доросла і не дуже.

Пофотграфували, синички втекли і ми рушили далі. Визирнули із-за очерету і нам відкрився вид на озеро та його мешканців: злякано та поважно від нас почали відлітати найближчі чаплі, на мілині сиділи якісь крячки, а трохи поодаль - баклани. На воді трималися пірникози великі, малі, чорношиї зі своїми виводками та лиски. Принаймні так здавалося на перший погляд.

По мірі просування вперед ми то і робили, що підходили все ближче і ближче до зозулі, а при досягненні нами певної критичної відстані, вона злітала з куща і пролітала трохи вперед. Так ми з нею ще довго гралися.

Час йшов і ми йшли. Починал з'являтися чепури великі. В небі ширяли і галасували крячки білощокі. Ані жовтих чапель, за яким ми і приїхали, ані чорношиїх пірникоз, яких я хотів побачити, ми не знаходили. Або вони нам не показувалися...

Над нами пролітали попелюхи

Підходячи все ближче і ближче до протилежного берегу і, відповідно, угрупуванню водоплавних, вони починали віддалятися від нас, іноді перелітаючи. І ось, коли ми вже майже підійшли до протилежного берега, ми помітили щось цікаве понад самим берегом і не повірили своїм очам - це були довгоочікувані жовті чаплі. Вони стояли на невеликій відстані одна від одної вздовж всього берегу, принаймні тієї частини, яку ми могли бачити. Іноді переміщаючись.

Поки знімали чапель, пролетів набережник. В подальшому вони також періодично з'являлися у полі зору. Щоправда, як і цього разу, не на довго.

Головна місія поїздки була виконана, тож ми поволі рушили далі. Періодично траплялися озерні чайки, сірі чапля, баклани. Аж раптом, на нашому промені зору виявилися біла чапля з червоними ногами. Що, як, чому червоні ноги? "Мабуть довго стояла в термальному джерелі" - запропонував я. Так як на той час інших правдоподібних гіпотез не було, довелося погодитися із цією. А якщо чесно, то і розмірковувати не було часу - ми дружно почали фотографувати пернату дивину.